Сьогодні ми поговоримо про те, як наша психіка, тіло та уся наша життєзабезпечуюча система допомагає нам зберігатись та адаптуватись під час травматичних подій.
Окрім зовнішніх сирен, до яких ми вже майже звикли, всередині нас також є наш «сигнальний дзвіночок». Він спрацьовує, коли ми спостерігаємо через наші сенсорні канали (зір, слух, тілесний контакт) ознаки небезбеки. І чим страшніше подія, тим гучніший наш дзвіночок. І першою нашою реакцією на стрес є поштовх до взаємодії, до контакту. Згадайте, як в перші хвилини, коли відбувається щось страшне, ми шукаємо погляд іншої людини, як хочеться вхопитись за когось поруч.
Далі, якщо небезпека не стихає, включається одна з трьох наших природних захисних реакцій:
- біжи, коли ми можемо почати метушись, кудись бігти, швидко рухатись від одного кута до іншого;
- бий, нам може хотітись кричати, кидати речі, штовхати щось, або, навіть, когось;
- або замри, коли, навпаки, тіло наче німіє, відчувається важкість, в’ялість, рухатись, щось робити стає дуже складною задачею.
Через деякий час після травматичної події ми можемо спостерігати швидку стомлюваність, безсоння або постійну сонливість, розлади харчової поведінки (неможливість їсти, або переїдання), емоційні сплески: від гніву, люті до апатії.
Це дуже непрості стани, але важливо пам’ятати, що усі вони є нашими вірними помічниками у тому, щоб зберигтись і не зійти з глузду у страшній ситуації.
Більше просвітницьких текстів пишу тут: https://t.me/psyintouch, в нашому телеграм-каналі «Психолог на зв’язку»
Photo by Simran Sood on Unsplash
