Cтосунки з іншими є дуже великим ресурсом і опорою в проживанні будь-яких важких життєвих ситуацій. Саме у стосунках з іншими ми можемо відновитись емоційно, віднайти спокій, отримати підтримку і визнання наших дій. Навіть найстрашніші часи переживаються набагато легше в обіймах близької людини. Відбувається магія зцілення душевних травм, коли ти знаєш, що поруч є важливий інший. Нехай і на відстані, але серцем близенько. Коли цей інший дійсно цікавиться тобою, всерйоз ставиться до твоїх почуттів і емоційних потреб, досвіду, міцно тримає тебе за руку у всіх сенсах цього слова.
Яким чином можна посилити і покращити якість стосунків в своєму житті?
Річард Ерскін (Richard Erskine, автор методу «Інтегративна психотерапія з фокусом на стосунках») пропонує звернути увагу на 8 головних емоційних потреб у стосунках, які присутні напротязі усього нашого життя. І саме від того, наскільки ці потреби задовольняються в близьких стосунках, залежить їх якість.
Важливо навчитись усвідомлювати, які саме емоційні потреби в стосунках актуальні наразі, визнавати їх перш за все перед собою і комунікувати їх своїм близьким. Бо, якщо не робити цього, то про твої потреби ніхто не дізнається, хіба що твій партнер – телепат.
Зараз приділи декілька хвилин і повільно прочитай потреби, що зазначені нижче:
- потреба в безпеці;
- у визнанні власної цінності;
- у прийнятті та захисті від сильної і стійкої фігури;
- у самовизначенні;
- у спільності і розділеному досвіді;
- у впливі на іншу людину;
- в ініціативі від іншого;
- у вираженні любові.
А тепер прислухайся до відгуку всередині, яка з цих потреб найбільш актуальна для тебе зараз? Як і де ти відчуваєш її в своєму тілі?Які емоції виникають? Образи? Про що думаєш?
Потреба в безпеці
Це наша базова потреба. Вона є наче фундаментом для всіх інших наших потреб. І саме вона потерпає з початку війни. Вона визначає нашу можливість існувати в цьому світі, взаємодіяти із ним, щось робити і щось відчувати. Усі ми потребуємо середовища, в якому зможемо комфортно і безпечно існувати та розкривати свій потенціал, виражати емоції, почуття, думки та переконання. І це добре, коли в наших близьких стосунках ми можемо проявлятись усім/усією собою, не чекаючи, що з іношого боку щось «прилетить» – якесь їдке зауваження або згадка колишніх помилок і невдач.
- Наскільки тобі безпечно перебувати поруч із своїм партнером/партнеркою/близькою людиною?
- Наскільки ти сам/а вмієш створювати простір, в якому безпечно бути із тобою?
- Що є твоїм безпечним місцем (згадка про вправу)? Яким воно є?
- Як часто ти дозволяєш собі уявляти його і навідуватись туди?
Потреба у визнанні цінності
Нам треба відчувати, що ми цінні. Наші погляди, потреби, думки поважають. Мало просто виразити себе в безпечному середовищі, потрібно отримати підтвердження: до мене ставляться серйозно, з повагою, я є важливим в цих стосунках.
Задоволення цієї потреби в стосунках відчувається як прагнення іншого зрозуміти мене, мої мотиви і почуття, мої вчинки. Не засудити, надати оцінку моїм діям, а саме зрозуміти мене. І я відчуваю, що для іншої людини це дійсно важливо і вона проявляє до мене цікавість. А я до неї.
- Пригадай, коли востаннє в своїх стосунках ви із партнером/ партнеркою приділяли час для щирої бесіди?
- Як ти відчуваєш, що ти цікавий/цікава? Що відбувається між вами в такі моменти?
- Яким чином і в який спосіб ти проявляєш свою зацікавленість у стосунках?
Потреба у прийнятті та захисті від сильної і стійкої фігури
В складні моменти нашого життя, особливо під час великих криз, наприклад як зараз, ми потребуємо того, щоб нас приймав хтось значущий, стабільний, у кого ми можемо навчитися, на кого можна покластися, отримати певний захист, підтримку.
Це можуть бути батьки (до певного нашого віку), бабусі та дідусі, старші брати та сестри, вчителі, духовні наставники, інші люди, компетентні у необхідних нам сферах. Іноді це можуть бути окремі інституції: організації, в яких працюємо, спільноти, навчальні групи і т.д.
В партнерстві ми також очікуємо на стабільність і надійність: витримування домовленостей, допомога порадою, якщо людина просить, бути на зв’язку в потрібні моменти. Ми можемо потребувати захисту себе від себе ж, коли нещадно нападаємо на себе із звинуваченнями. І чекати просто теплих обіймів і таких важливих слів: «Любий/люба, вірю, що все буде добре. Я поруч».
- На стосунки із ким ти можеш покластися?
- Хто в твоєму оточенні є такою людиною? Якими якостями володіє?
- Для кого ти, можеш бути опорою?
- Що для тебе надійність і стабільність в твоїх стосунках?
Потреба у спільності і розділеному досвіді
Це одна із найважливіших потреб кожного з нас з початку війни. Вона говорить нам про важливість наявності поруч людини, яка мала би такий самий досвід, як і ми.
Людина, яка здатна поділяти нашу точку зору, наші почуття: і радість, і сум. Яка в складній ситуації здатна сказати: “Так, я розумію як це. Я проживала/проживав подібне”. Іноді це хочеться чути такі слова, а іноді досить і погляду. Спільність – це те, що іноді не потребує додаткових пояснень.
Спільність можна знаходити в партнерських, дружніх і навіть робочих стосунках, спільнотах, а іноді і з людиною, з якою тільки познайомились.
Прямо зараз вся наша багатомільйонна українська нація проживає спільний досвід визвольної війни. І цим досвідом не просто варто ділитись один з одним, а й конче необхідно. Бо риск переростання травматичного досвіду в травму, ПТСР набагато знижується, якщо він прожитий в якісних стосунках і розділений із іншими.
- Згадай останній раз, коли ти відчував/відчувала, що твій досвід розуміють і розділяють?
- Як це було для тебе? Що ти відчував/відчувала?
- Що відбувалось в вашому контакті? Як реагувала людина на твої слова?
- З ким із свого оточення ти хотів/хотіла і міг/могла би поділитись своїм досвідом і відчути себе зрозумілим?
Потреба у самовизначенні
Зараз українці проходять болючий, часом нестерпний, але такий важливий досвід – відбудовування власної унікальної ідентичності, свободу бути тим, ким ми є.
І кожному з нас окремо також життєво необхідно визнання нашої унікальності, щоб ніхто не вимагав відповідати шаблонам. Кожен з нас чекає на повагу навіть тоді, коли виявляє свою несхожість на інших людей. Якщо ми зростали в суворих рамках і нас якимось чином обмежували у прояві унікальності, не зважали на наші інтереси, смаки, погляди, ми можемо навчитись «покидати» себе — переставати себе цінувати, мати свої цілі та бажання. В своїх стосунках ми хочемо зберігати і отримувати визнання своєї унікальності. Це протилежність потреби в схожості і розділеному досвіді : я схожий/жа, але в чомусь я є винятковим/ою. Це визнають і поважають.
Задовольнити потребу іншого в самовизначенні ми можемо, якщо заохочуватимемо людину висловлювати свою думку, мати свій смак і право не погодитися з нами. Водночас нам потрібно вміти заявити і про себе, щоб дати людині шанс почути нас.
- В чому ти схожий/схожа на близьких тобі людей, а в чому ти унікальний/на?
- Яка вона твоя унікальність? Якщо б ти міг/могла порівняти її із деревом/квіткою, на яке/яку б із них вона була схожа?
- Які твої унікальні здібності допомагають тобі витримувати виклики війни?
- Чи вдається тобі проявляти свою унікальність поруч із твоїми близькими?
- Якщо відповідь ні, то що треба додати в ваші відносини, щоб свободи прояву себе стало більше?
Потреба у впливі на іншого
Кожен з нас має потребу знати, що ми досить значущі, щоб впливати на інших людей. Безпечна форма цієї потреби виявляється в тому, що ми можемо викликати емоції у наших близьких, вони сумують і радіють разом із нами, готові вислухати і прислухатися до нас, скористатися нашими порадами, а потім висловити нам подяку за них (якщо повезе). Мабуть, це можна охарактеризувати фразою: “Я досить значущий, щоб зі мною рахувалися”.
Здорові відносини припускають зростання кожного з партнерів. І важливо, щоб ці зміни були помічені. Ми хочемо привернути увагу іншого, зацікавити, вплинути.
Найліпшим способом показати іншому, що він впливає на тебе – вислухати і дати свій зворотній зв’язок про те, що ти відчуваєш у відповідь, які думки з’являються, показати що ти серйозно ставишся до того, що людина говорить тобі.
- Як ти відчуваєш свій вплив на інших?
- Яким чином ти зазвичай впливаєш на людей? Чи є якісь улюблені «стратегії»?
- Чи дозволяєш своїм близьким людям впливати на себе?
- Що заважає і що допомагає тобі в цьому в контакті з іншою людиною?
Потреба в ініціативі від іншого
Турбота про іншого, подзвонити і дізнатись, чи все в порядку, чи всі близькі в безпеці, як почуваються зараз, чи всі з нагальних потреб закриті – звичайна річ майже для кожного останнім часом. Але часом так хочеться, щоб хтось інший теж проявив ініціативу: попіклувався, дізнався як справи, запропонував допомогу, свою підтримку. Запросив на прогулянку, зробив якійсь сюрприз.
Так, нам хочеться, щоб ініціатива у спілкуванні виходила не лише від нас. Будь-які стосунки, де хтось один завжди робить перший крок, зрештою стають однобокими чи навіть болючими. Незабаром ми почнемо сумніватися в тому, що по-справжньому цікаві іншому і такі стосунки варто продовжувати.
Усім хочеться, щоб інший був ініціатором спільного дозвілля, спілкування, змін у житті. Ця потреба щільно пов’язана з усіма іншими. Вона дозволяє відчувати і безпеку, і цінність, і поділ досвіду та прийняття.
- А як часто ти проявляєш ініціативу в своїх стосунках?
- Що допомагає і що заважає тобі в цьому?
- Як ти реагуєш на ініціативу від іншої людини?
- Як ти реагуєш, коли потреба в ініціативі від іншого не задовольняється?
- Як ти можеш давати знати іншому, що потребуєш від нього/неї ініціативи зараз?
До кого прямо зараз хочеш/можеш проявити ініціативу?
Потреба у прояві любові
Це потреба виявляти любов і турботу по відношенню до іншої людини (людей) і бути прийнятим/ою. Кожен з нас висловлює любов по-своєму: теплими словами, обіймами, подарунками, допомогою, проведенням часу та турботою. Нам важливо бути почутими і зрозумілими незалежно від того, яку мову ми використовуємо, так само, як і нашому партнеру, важливо бути почутою нами.
Потреба давати людині любов, якщо людина нам дорога – є природньою. Та, коли цю потребу не задовольняють – відхиляють наші прояви любові, це супроводжується емоційним болем. Ті, хто стикався з цим, запам’ятали це на все життя.
Уяви собі дитину, яка тягнеться ручками до мати, або батька, щоб обняти й поцілувати спонтанно, а вони відгортаються від неї, бо «не час зараз», зайняті. Всі ніжності – потім. Емоційний біль дитини в цей момент передати складно.
Якщо ми стикаємося з чимось подібним, то сприймаємо це як ігнорування чи знецінення, стосунки стають холодними і можуть зійти нанівець.
Ця потреба дуже близька до потреби у впливі. Дуже важливо як виявляти тепле ставлення до близьких людей, і дозволяти їм любити нас. Це дуже природно – відчувати прихильність, здорову залежність та подяку до тих людей, яких ми любимо.
І нормально хотіти виявляти цю любов діями, словами, почуттями, ставленням.
- Які твої звичні способи прояву любові?
- Яка мова твоєї любові до інших?
- Яка мова любові твоєї близької людинки/людей?
