За останній час майже кожен стикався із цим внутрішнім звинувачення. І це не залежить від того, наскільки багато ти робиш зараз. Навіть, якщо ти – волонтер, який працює 24/7. Що стоїть за цим звинувачення?
Так, це – почуття провини, при чому токсичної. Воно починає зсередини з’їдати, раз за разом опускаючи тебе з головою у власну «недостатність»:
«он там люди, як люди – активні, працюють з ранку до ночі, а я.. », «ось ці хлопці та дівчатка на передовій, от вони молодці, а з мене яка користь?», «так, я щось роблю, але міг би значно більше».
Знайомо?
Все що відбувається всередині тебе має певну функцію. Якщо подивитись з цього боку, почуття провини може стимулювати не зупинятись і робити ще більше, ніж ти робиш. Допомагає вижити, об’єднуватись і підтримувати один одного. З іншого ж боку, воно навпаки може зупиняти тебе. Замість підйому і мотивації рухатись, ти навпаки втрачаєш енергію, бажання щось робити. Бо щоб ти не робив всього недостатньо.
Як бути із цим?
- Зупиняйся і помічай, що відбувається всередині.
- Запитуй себе: які факти підтверджують, що я дійсно винен?
- А які є факти того, що я не винен?
- На що я дійсно маю вплив зараз, а на що ні?
- Перерахуй, а краще запиши те, що ти вже зробив. Перш за все для себе і своїх рідних.
- Дай собі відповідь на запитання: якби мій друг або подруга відчували таку ж провину, щоб ти міг їм сказати?
Ти вцілів, зміг зберегти своє життя і здоров’я – це вже велике досягнення сьогодні! Допоміг іншому в чомусь – прекрасно!
Дякуємо тобі за це.
У кожного зараз – свій фронт, який вартий поваги і визнання.
Більше просвітницьких текстів пишу тут: https://t.me/psyintouch, в нашому телеграм-каналі «Психолог на зв’язку»
Photo by Lina Trochez on Unsplash