Провина вцілілого

«Я із дітьми поїхала закордон, але вдома залишилися батьки, які не захотіли їхати зі мною. І тепер на душі немов тягар. Якщо із ними щось трапиться, не зможу собі цього вибачити»

«Як волонтер, я багато роблю, але відчуваю, що це все одно не достатньо у порівнянні із тим, скільки роблять інші люди, наприклад, тероборонці, наші воїни на передовій»

«Кожного разу, коли читаю новини, відчуваю своє безсилля, аж до відчаю. Чому я не можу нічого змінити? Чому не можу допомогти цим людям?»

Що об’єднує цих людей, які ділились з нами своїм досвідом – це почуття провини. Друге її «ім’я» у війну та при інших травматичних подіях – «провина вцілілого». Здається за останній час кожен в той чи іншій мірі відчував щось подібне. І це не залежить від того, де людина знаходиться зараз – у безпеці, чи на передовій. Чому так і звідки взагалі виникає почуття провини? 

Почуття провини – це про перевищене сприйняття особистих меж і можливостей: своїх ресурсів, провини, відповідальності. 

Наприклад, у людини є ситуація (в даному випадку – це активні воєнні дії) і є очікування від себе – як вона має впоратись із нею. Є якась сукупність поведінко-когнітивно-емоційних реакцій, на які людина розраховує, щоб протидіяти ситуації.

В мирному житті і у менш гострих ситуаціях – це може спрацьовувати. Але, коли ситуація не піддається контролю, ні. Війна – це хаос, який не можливо контролювати. Дуже часто реальні можливості не співпадають із тим, на що людина може розраховувати. Вона не отримує той результат, на якій сподівалась і це породжує розчарування, сум. Людина несе втрати: минулого життя, очікувань від нього і від себе, своїх мрій, в найгіршому випадку – близьких. «Я втратив те, що мені було дорого» і від цього зростає внутрішня напруга, яка породжує почуття провини. 

«А от я якби я міг/могла.. «Якби зробив/зробила…»    

Нашій психіці витримувати почуття провини набагато легше ніж проживати втрату. Бо горювання – це велика робота, яка потребує значних ресурсів і часу. Тому досить часто почуття провини з’являється там, де біль проживання втрати стає дуже болісним і ледве витримуючим. 

Психіка починає шукати компенсаторних механізмів – «що я мав би зробити, щоб виправити це». І, якщо в своїй уяві я міг/могла би це зробити в тій ситуації, то я припускаю, що я можу це зробити у майбутньому. Так людина начебто повертає собі контроль (ілюзію контролю) і здатність впливати.  Але це повернення відбувається через провину. І в цей момент слід задати собі питання: 

• А як я можу повернути собі контроль не через провину? 
• Що маю робити тут і тепер і з тими ресурсами, що у мене, залишаючись в межах своєї відповідальності, щоб протидіяти ситуації? 
• Чи дійсно було щось, що я зробив/зробила або не зробив/зробила, що призвело до цієї ситуації?

Відповіддю на останнє запитання може бути, як «так, я зробив/зробила», так і «ні, насправді, це було поза моїх можливостей».

 І тут слід зауважити, що провина може бути двох типів:

• Соціальна,
• Токсична.

Соціальною (істинною) є провина, коли ми дійсно зробили щось, що призвело до будь-яких пошкоджень/порушень/руйнувань. І це добре, коли визнаємо це і можемо запропонувати компенсацію тому, кому була нанесена шкода. Вищезазначений приклад «Так, я дійсно зробив… » – приклад саме соціальної провини. 

І тут можна, або поміркувати над тим, як компенсувати втрати понесені моїми вчинками, або, якщо виправити вже не можна – віднестись із розумінням до себе в тій конкретній ситуації. Із вірою в те, що кожна людина робить максимум можливого із того, що може в певному контексті. І так, ми можемо понести втрати через свої вибори. Це життя. Його неможливо прожити жодного разу не зробивши те, про що ми шкодуємо. Це неминуче. 

Токсичною є провина, коли вона не співпадає із реальністю, із моїми реальними можливостями, доступу до ресурсів. «Ні, насправді, це було поза моїх можливостей», але я осуджую себе через це. І тут ми попадаємо в «глухий кут» самокатування. Я хочу, щось змінити, але не можу і відчуваю себе геть погано. 

Тут варто звернути увагу на те, наскільки Ваше почуття провини відноситься до реальності: 

• Перед ким у Вас є провина? 
• Наскільки Ви дійсно відповідальні за цих людей? Де завершується відповідальність інших і починається Ваша?

До цього питання є гарна вправа «Кола впливу». 

Намалюйте три кола один в середині одного. Всередині того, що є найбільшим, випишіть те, на що ви сприяти взагалі не можете. 

В середньому колі – те, на що Ви маєте лише певну частину впливу. Наприклад, Ви йдете до стоматолога. Ваша відповідальність – прийти до нього, коли Вам щось болить, а ось якісне лікування – це вже відповідальність самого лікаря.

І в колі, який по центру – напишіть те, на що ви впливаєте на 100%. Бажано, щоб саме в цьому колі Ви написали не менше 7+/-2 пункти. 

• Чи можете Ви взагалі нести відповідальність за інших людей (якщо вони повнолітні)?  Наприклад, почалась злива. Чи можете ви впливати на те, як довго буде йти злива, або на те, щоб вона завершилась? Навряд чи. Ви можете щось змінити в своєму житті (взяти парасольку, вдягнути гумові чобітки і т.і.), щоб співіснування із зливою і її проживання було більш комфортним. Так із вибором іншої людини.   
• Що насправді Ви можете з тими людьми і в тому контексті, де ви є? Не в ідеальній картині світу, а в реальній. 
• Тоді, яким насправді є рівень провини і Вашої участі?

Пам’ятайте, у кожного наразі – свій фронт. Тому, просто робіть те, що можете, із тими ресурсами, де ви є зараз і там, де ви є.  

Текст написаний мною для «Vikna.tv», Провина вцілілого: що це та як покращити свій психічний стан (vikna.tv)

Photo by Jannes Jacobs on Unsplash