Знову побігла.
Куди? Навіщо? А головне – від чого?
Спортзал, басейн, особиста терапія, навчання на трьох проєктах, клієнти, клієнти, клієнти, адміністративна робота, тренінги, знову клієнти… Час із близькими, якщо встигаю.
І що правда: все цінне, важливе та приносить величезну радість від того, що є в моєму житті. Але коли останньої стає занадто багато, радість іде. Знову ввечері падаю з ніг від утоми. Швидше б випити свою чашку ромашкового чаю або чогось міцнішого та заснути солодким сном. Щоб потім знову побігти у своє «задоволення».
Радує в усьому цьому те, що раніше я просто була «біжи, Аню, біжи», думаючи, що стою на місці. А тепер біжу, бачу, що біжу, і ще встигаю наздогнати себе додатковими питанням – чому стало так важливо, щоби кожен день був розписаний по хвилинах?
Щоб поспішати, стрибати із зустрічі на зустріч, лаятися на таксистів, нарікати на швидкість життя, все обов’язково встигати в результаті та завершувати день переможним «яка ж я молодець!».
Чому це стало таким важливим? – продовжує звучати питання всередині.
Яка моя потреба звучить за всім цим, від зустрічі з якою потребою я втікаю? Одночасно так пристрасно бажаючи виявити її й боячись.
Що важливе може відбутися всередині мене, якщо раптом зупинюся? З чим зустрінуся? Як мені дізнатися, почути це?
І ясно розумію: перше, що мені необхідно – захотіти почути. Захотіти і взяти відповідальність за те, як поставлюсь до того, що зустріну, що почую…
Часто саме це і не дає зробити цю важливу, потрібну зупинку.
Але різко зупинившись на бігу, можна чого доброго і серцевий напад вихопити. Тому, гарненько розігнавшись, скидаємо навантаження поступово. Step by step.
І крок номер раз для мене – дати собі час і дозвіл на це поступове уповільнення.
А кроком номер два буде присутнісний, якісний контакт із собою. Спостерігати, що відбувається всередині, які почуття, а за ними – мої бажання, потреби оживають, як я дозволяю їм бути поміченими. І як у цей сакральний момент контакту з собою якісно змінюється мій контакт і з іншими, з життям.
Слухаю себе. Хочеться гарячого чаю та тепла. Піду-но наллю свого улюбленого ромашкового і подзвоню батькам. І з цим теплом рушу мріяти і неспішно готуватися до завтрашнього дня.
Top